Зміст розумового виховання учнів початкових класів охоплює:
1) розуміння значення знань, які здобуваються в школі, для життя і праці, громадської діяльності, будівництва самостійної Української держави;
2) розвиток допитливості, спостережливості, кмітливості, активності на уроках, прагнення самостійно виконувати завдання у класі і вдома;
3) уявлення про наукову організацію навчальної праці, навички самостійного читання дитячої літератури, уміння ділитися враженнями про прочитане;
4) негативне ставлення до списування, бездумного зубріння, шпаргалок, підказування, невиконання домашніх завдань;
5) пошанне ставлення до Розуму й розумних людей, бажання стати мудрою людиною.
Розумове виховання належить до однієї з найважливіших складових частин формування всебічно розвиненої людини, до одного з дійових чиннників вирощення інтелектуальної еліти нації. Здійснюється воно в нерозривній єдності з усіма іншими виховними компонентами, бо розумовий розвиток і формування на цій основі національної еліти - це насамперед виховання особистості. А особистість виростає у певному духовному середовищі, коли існує особливе естетичне й морально-психологічне поле. «Адже представник інтелектуальної еліти є, як правило, той, для якого багато важать такі поняття, як сенс життя, особиста місія, доброчинність. У прикладанні до нашої національної еліти воно окреслюється ще одним поняттям - свідомий українець. А його треба плекати з дитинства, виховуючи на історії народу, на прикладі своїх батьків, дідів і прадідів, відданих ідеї соборної України, і шанують її культуру, традиції, рідну мову» [9;42].
Розумове виховання реалізується також у сукупності з формуванням наукового світогляду. Разом з цим, спільним, воно виконує в початковій школі властиву йому специфічну функцію, спрямовану на розвиток інтелектуального потенціалу молодших школярів, пізнавальних мотивів, навичок розумової діяльності, творчого мислення, раціональної організації навчальної праці.
Розумове виховання - процес тривалий і складний. Успіх його забезпечується рядом факторів. Провідне місце серед них займає перш за все живе спілкування з розумними людьми. Розум плекається розумом. «З розумним поговори, то й розуму наберешся, а з дурним - то й свій загубиш», - кажуть у народі. А звідси й порада: «Мудрого шукай, дурного обходь». І висновок: «Розумні діти зростають у розумних батьків і вчителів». В образі свого вихователя діти повинні бачити безмежну відданість розумовому життю, науці. Учнів скоряє закоханість їхнього вчителя в розум. Тому дуже важливо, щоб молодший школяр з допомогою свого вчителя сьогодні став розумово багатшим, ніж був учора. Кращий спосіб розумового виховання, як цей, годі й придумати.
Серед усіх живих істот на Землі людина відрізняється перш за все наявністю розуму, здатністю думати, розмовляти, творити. Не випадково в народі кажуть, що «знання та розум - скарб людини».
«Розум - одна з найкращих людських якостей («Не краса красить, а розум»). Від інтелектуального розвитку особистості залежить рівень її підготовки до життя («Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в'язати»), особисті доля й щастя («Щастя без розуму - торбина дірява»). Різні складні перипетії і тяготи життя найчастіше долаються не силою, а розумом («Сила уму уступає»)» [12;24].
Широка, нічим не замінима функція розуму відзначена в численних українських народних афоризмах типу: «до розуму дійти» (порозумнішати), «навчатися розуму» (набувати доброго розуму) тощо. А якщо додати сюди стійкі словосполучення із синонімами до слова «розум» - ум, глузд, толк, розсудок, смисл, мудрість, тямучість, то таких фразеологізмів набереться дуже багато.
Для відзначення життєвої ролі розуму в живому масовому спілкуванні він часто-густо протиставляється глупоті («Краще один мудрий, ніж десять дурних»). Кожен знає, що краще справу мати з розумним, ніж з невігласом. Людина з неповноцінним розумом - каліка («Нема ума: вважай - каліка»).
Навіть з вищесказаного видно, що споконвіків у народі високо ціниться розум людини, освіченість, інтелект. Нині, в зв'язку з небувалим розвитком науки, пожвавленням суспільних перетворень, посиленою інтелектуалізацією праці, швидкою зміною техніки й технологій в усьому світі, проблема плекання інтелекту набрала особливої гостроти. Всі тепер відчуваємо, як у відповідальний час розбудови самостійної Української держави круто зросла потреба мати людей компетентних, розумова обдарованих, з мисленням державобудівників. І тут без добре поставленого розумового виховання аж ніяк не обійтись. То й роль учителя початкових класів у розв'язанні даного важливого питання дуже велика.
Для роботи з новою сучасною технікою, в середовищі освічених людей потрібні глибокі знання, високорозвинене мислення, здатне до швидкого аналізу й миттєвих операцій, безпомилкових оперативних логічних кроків, необхідних для прийняття правильних рішень.
«Розумове виховання необхідне людині не тільки для праці, а й для повноти духовного життя. Уміти творчо мислити й бути розумною повинна кожна людина, бо розум конче необхідний у всіх без винятку видах людської діяльності. Тому й справжнє розумове виховання орієнтує людину на життя у всій його складності, в усьому його багатстві» [21;52].
Початкова школа покликана дати своїм учням окреслену її навчальним планом і програмами належну суму знань, умінь та навичок і водночас розвивати їх розум так, щоб вони в перспективі, здобувши освіту, ставали розумнішими, інтелектуально багатими, компетентними, із жадобою до знань людьми.
Ідеалом школи, за справедливим визначенням В. Сухомлинського, є те, щоб у життя не вступала жодна невихована у розумовому відношенні людина. Невігласи небезпечні для суспільства незалежно від того, освічені вони чи неосвічені. Невіглас не може бути щасливим сам і завдає нещастя іншим. Той, хто вийшов із стін школи, обов'язково має бути розумною людиною.
