Мої дорогі діти! Мої випускники!
З 25-го травня у вас розпочинаються літні канікули. Дуже хочу, щоб ви гарно відпочили, набралися вітамінчиків й енергії та у вересні прийшли до школи (вже в 5-й клас!) і з новими силами продовжили підйом сходинками вище, що дасть змогу вам в майбутньому подолати і "Олімп". Не забувайте правила безпечної поведінки під час літніх канікул, про які ми з вами говорили 20-23 травня і під час освітнього процесу протягом навчального року:
Пам'ятка
На літніх канікулах:
1) виконуй правила дорожнього руху;
2) не чіпай незнайомі вибухонебезпечні предмети;
3) будь обережним при користуванні газом, вогнем, електроприладами;
4) виконуй правила безпеки, якщо залишаєшся наодинці вдома;
5) будь обережним та дотримуйся правил безпеки на воді;
6) не розмовляй з незнайомими людьми.
БЕРЕЖИ СВОЄ ЖИТТЯ!
Безпека на дорогах
Безпека дорожнього руху
Обов'язки і права пішоходів
Вимоги до велосипедистів
Рух через залізничні переїзди
Безпека у побуті
Будьте обережні з електроприладами!
Обережно! Газ!
Пожежна безпека
Обережно з ліками!
Харчові продукти
Вітаміни
Безпека під час канікул
Обережно! Дикорослі рослини!
Обережно! Гриби!
Подорожуємо правильно
Обережно на атракціонах!
Правила поведінки у літаку
Обережно біля водойм!
Першою умовою безпечного відпочинку на воді є вміння плавати. Навчитись плавати потрібно кожному. Людина, яка добре плаває, почуває себе на воді спокійно, упевнено, у випадку необхідності може надати допомогу товаришу, який потрапив у біду.
Навіть той, хто добре плаває, повинен постійно бути обережним, дисциплінованим і суворо дотримуватись правил поведінки на воді. Знання та виконання правил поведінки на воді є запорукою безпеки життя, а також отримання задоволення від відпочинку. Необхідно звернути особливу увагу на пояснення юнацтву правил поведінки на воді дітям.
Правила безпечної поведінки на воді та біля води:
- діти повинні купатися обов’язково під наглядом дорослих;
- вчитися плавати потрібно під керівництвом інструктора або батьків;
- не купайтеся i не пірнайте у незнайомих місцях, це можна робити у спеціально відведених місцях;
- не можна запливати за обмежувальні знаки;
- слід дуже обережно поводитися на надувних матрацах та іграшках, особливо, коли є вітер або сильна течія;
- якщо течія вас підхопила, не панікуйте, треба пливти за течією, поступово i плавно повертаючи до берега;
- не купайтеся в холодній воді, щоб не сталося переохолодження;
- не треба купатися довго, краще купатися кiлька разів по 20-30 хв.;
- не можна гратися на воді у такі ігри, які можуть завдати шкоди;
- не подавайте без потреби сигналів про допомогу;
- не пірнайте під людей, не хапайте їх за ноги;
- купатися рекомендовано вранці i ввечері;
- не слід купатися наодинці;
- не підпливайте до коловоротів, пароплавів i катерів;
- не стрибайте головою вниз у місцях, глибина яких вам невідома.
- не забувайте, що вода несе й небезпеку! Шторм на морі, повінь, сильна злива можуть завдати шкоди не тiльки навколишньому середовищу, але й людині!
Вода є найцiннiшим даром природи. Без їжi людина може прожити понад місяць, а без води – декiлька днів. Наявнiстъ води вiдiграє вирішальну роль у збереженні житгя та здоров’я людини. Джерельна вода – найбезпечніша та найсмачніша. Воду з проточних водойм слід кип’ятити.
Гідрологічні небезпечні явища включають; високі рівні води (повені), дощові паводки, затори і зажери, дію нагонного вітру тощо.
Повінь - тимчасове затоплення значної частини суші водою в результаті піднімання рівня води у річці, озері або морі.
Захист людей в умовах повені включає оповіщення, евакуацію людей та інші заходи відповідно до планів боротьби з повенями та захисту населення.
З метою попередження повеней створюються водосховища для регулювання річкового стоку, будуються спеціальні захисні споруди (дамби). Так, на річці Дніпро створена мережа водосховищ, яка дозволяє планомірно регулювати річковий стік та значно зменшувати масштаби повеней. Наприклад в Росії, в дельті Неви будується захисний комплекс довжиною понад 25 км, який закриє акваторію та стане захистом від повеней.
Для забезпечення захисту під час повені здійснюється підготовка сил цивільної оборони та населення.
Особиста безпека. Почувши попередження про загрозу повені відключіть газ, електроенергію і негайно виходьте у безпечне місце - на підвищення. Якщо повінь розливається повільно і ви маєте час, вживайте заходів щодо рятування майна та матеріальних цінностей: перенесіть їх у безпечне місце, а самі займіть верхні поверхи (горище), дахи будівель. Зробіть запас продуктів харчування та питної води. Використовуйте наявні плавальні засоби або зробіть їх із колод, дощок, автомобільних камер та інших предметів.
Опинившись у воді, скиньте з себе важкий одяг (шерстяний одяг здатний зберігати тепло у воді, тому у холодній воді його скидати не рекомендується) та взуття, скористуйтесь плаваючими поблизу або піднятими над водою предметами та чекайте допомоги.
Дії під час повені на підприємствах. Коли є загроза повені, у навчальних закладах та дитячих установах припиняються заняття. У підрозділах, які тимчасово припинили роботу, виключають електроенергію, припиняють подачу пари, газу, води.
На об'єктах організовують цілодобове чергування відповідальних посадових осіб, спеціалістів аварійно-технічної служби.
Подорожуємо правильно!
Обережно у лісі!
Правила поведінки у водоймах
Обережно на атракціонах і біля них!!!
Відпочинок у горах
Нерідко люди йдуть у гори, покладаючись лише на себе і своїх супутників. Велич і краса гір не залишають байдужими нікого. Чисте гірське повітря та цілющі джерела очищують душу і тіло мандрівників. Проте в горах не завжди і не всім комфортно, оскільки вони бувають надто небезпечними. Заради власної безпеки, кожна туристська група бере із собою один чи кілька мобільних телефонів. Однак і покриття в ущелинах, а часто і на схилах гір відсутнє, і тривалий час мандрівки і низькі температури є пагубним для батареї телефону. Тож в разі виникнення надзвичайної ситуації туристи інколи залишаються наодинці з горами та із невирішуваною проблемою.
Правила поведінки туристів у горах
1. Туристичне спорядження та його застосування
При підготовці до походу дуже важливо правильно підібрати і підготувати спорядження. Адже від того, наскільки це якісно зроблено, залежить і успішне проходження маршруту, і безпека туристів, і, навіть, хороший настрій.
Погодні умови та характер туристських походів ставлять низку вимог: спорядження повинне бути міцним, надійним, легким, компактним, зручним при використанні в умовах спеки, холоду, підвищеної вологості.
Туристське спорядження прийнято поділяти на особисте та групове, в особливу категорію виділяють спеціальне спорядження.
Особисте спорядження – це наплічник, теплоізоляційний килимок (карімат), одяг, взуття, спальні та туалетні приладдя, посуд тощо.
До групового спорядження належать намети, засоби для розведення вогнища, посуд, сокири, картографічні та маршрутні документи, ремонтний набір, групова аптечка, а також інші предмети колективного використання.
Залежно від виду туризму і особливостей маршруту в спорядження включають: мотузки, кригоруби, каски, рятувальні жилети тощо.
В туристських походах по горах, малонаселених районах, а також на водних, велосипедних, лижних та спелеомаршрутах слід використовувати спеціальне спорядження. Його можна поділити на дві категорії: засоби пересування (велосипеди, лижі, судна) із відповідними ремонтними наборами, запасними частинами, упаковкою; а також спорядження, яке гарантує безпеку в поході (мотузки, карабіни, жумари, альпіністські системи, скельні гаки та молотки, кригоруби, кішки, рятувальні жилети, лавинні шнури, лопати тощо).
Специфіка виду туризму визначає особисте, групове та спеціальне спорядження, а також його кількість.
Робота зі спеціальним спорядженням вимагає відповідної теоретичної підготовки, досвіду та певних навичок практичного застосування.
2. Топографічна підготовка
Знання топографії, уміння читати карту, робити найпростішу зйомку ділянки місцевості, упевнено орієнтуватися – обов’язкові для туриста. Відсутність цих навичок і недостатнє знання топографії призводять до помилок при розробці маршруту, а невміння орієнтуватися – до втрати часу, порушень графіка або до зриву походу, а часом і до більш серйозних наслідків. Читати карту – це означає не тільки розуміти, що на ній зображено, але й уміти користуватися нею в будь-якій ситуації. Визначення свого знаходження стосовно місцевості та сторін горизонту за допомогою карти називається орієнтуванням за картою.
Особливості орієнтування в різних умовах
Орієнтування в лісі. Перевагу необхідно віддавати орієнтуванню за допомогою компаса. Як орієнтири в лісі рекомендується використовувати просіки, лісові дороги, ріки, характерні форми рельєфу, місцеві ознаки визначення сторін горизонту і свого положення відносно небесних світил з урахуванням їх добового переміщення. Іноді можна визначати місцезнаходження за напрямком вітру, який, як правило, буває стійким тривалий час.
Орієнтування в гірській місцевості. Напрямок руху в гірській місцевості можна витримувати, йдучи дорогами уздовж річок, по долинах й інших лінійних орієнтирах, напрямок яких збігається з напрямком руху. Орієнтирів у гірській місцевості дуже багато, ними можуть бути високі характерні вершини, скельні осипи, річки, струмочки, дороги, невеликі гаї на схилах гір, перевали, хребти тощо.
Користуючись компасом для витримування напрямку, слід контролювати свій рух за небесними світилами і місцевими предметами. Варто враховувати, що в багатьох випадках південні схили гір бувають більш пологими, а північні крутішими; трав’яний покрив переважає на південних схилах, деревний на північних; виноградники знаходяться, як правило, на південних схилах.
Необхідно також пам’ятати про те, що відстані в горах здаються значно меншими, ніж вони є насправді.
Орієнтування в умовах поганої видимості та вночі. Як орієнтири можуть використовуватися дороги, узлісся, лінії зв’язку, канали та інші об’єкти, які мають лінійне значення і напрямок. Орієнтири для руху вибирають на більш близьких відстанях один від одного, для того, щоб булла можливість частіше контролювати своє місцезнаходження. Необхідно прагнути до вибору орієнтирів з тих об’єктів, які перебувають на височині і при спостереженні проектуються на тлі неба. Гарними орієнтирами в цих умовах є освітлені будівлі, труби, високі предмети тощо.
3. Порядок руху та способи подолання перешкод
на туристичних маршрутах
Техніка пересування полягає у вмінні легко і без втоми ходити на великі відстані. Вироблення правильної, економної ходи залежить від практики. Якщо придивитися до ходи людей, життя яких пов’язане з рухом – геологів, мисливців, пастухів, то побачимо, що крок у них плавний, пружний, економний, працюють тільки ті м’язи ніг, які необхідні для руху, сліди йдуть майже однією лінією.
Важливим компонентом техніки пересування є його темп. В нескладному поході рівнинною місцевістю швидкість руху досягає 3,5-4,5 км/год. В гірських районах, заболочених, з густим підліском тощо темп уповільнюється.
Як правило, темп руху задає керівник групи, орієнтуючись на менш підготовлених учасників. Туристи пересуваються “ланцюжком”, тобто один за одним. За направляючим стають менш фізично підготовлені туристи, яким важко підтримувати темп самостійно, далі йдуть сильніші. Останнім іде найбільш витривалий турист, який має можливість стежити за всією групою і за необхідності може зупинити рух. Щоб зберегти рівномірний темп протягом усього дня, через 45-50 хвилин руху необхідно робити невеликі привали – 10-15 хвилин.
Звичайний ходовий день складає 7-8 годин (1 год. = 45-50 хв. руху + 15-10 хв. відпочинку), не враховуючи обіднього привалу (як правило він складає від 40 хвилин до години). Враховуючи це, планують кілометраж походу.
План походу повинен передбачати поступове збільшення навантаження. В перші дні, коли наплічники ще важкі і учасники походу не втягнулися в ритм, можливе зменшення денних переходів і швидкості руху. В горах необхідно перших 2-3 дні присвятити акліматизації.
Необхідно дотримуватись режиму дня. Звичайно, до нього вносять свої корективи погода, характер місцевості, наявність води.
Особливості походів з різних видів туризму
Гірський туризм – об’єктивно небезпечний вид туризму. Це обумовлюється особливостями гір (кліматичні умови, висота, сонячна радіація, лавини, каменепади, гірські річки, тріщини на льодовиках тощо). Зупинимося на основному способі страхування – перильному. Перила натягують в складних та небезпечних для руху місцях (наприклад, при переході тріщин по сніжних мостах, при русі крутим схилом тощо). Мотузку надійно закріпляються в двох (а іноді й більше) точках. При траверсі схилу (горизонтальні перила) мотузка повинна бути натягнута, а при підйомах і спусках (вертикальні перила) бути дещо послабленою.
“Робочий день” гірського туриста розпочинається рано, як правило, о 4-5 годині. Причинами цього є:
- погода в горах в другій половині дня часто псується, чим ускладнює рух і навіть призводить до вимушеної зупинки;
- рівень води в гірських річках та струмках в другій половині дня різко піднімається (через танення снігу та льоду), переправи стають небезпечними, а іноді й неможливими;
- у другій половині дня різко піднімається можливість загрози каменепадів.
Тобто найбільш складні ділянки маршруту слід проходити в першій половині дня, враховуючи ще й те, що до вечора накопичується втома, погіршується реакція, координація рухів, здатність концентрувати увагу тощо.
Рух різними видами рельєфу
Рух лісом. Основна складність походу лісом – витримати потрібний напрямок, оскільки схожість пейзажу, особливо в похмуру погоду, постійні обходи повалених дерев непомітно відводять від лінії маршруту. Тому рекомендують рух за азимутом.
Рухаючись густим підліском, необхідно витримувати інтервал між учасниками, щоб не зачепити гілкою того, хто йде позаду, обережно переступати або обходити повалені дерева. У густому лісі потрібно використовувати стежки, в тому числі і звірині, які йдуть в потрібному вам напрямку.
Рух болотом. Болото, за можливості, краще обійти, особливо якщо воно утворилося в результаті заростання водойми. Тут можуть бути підступні вікна з легко розривною сплавною. Розпізнати таке болото можна за коливанням ґрунту під ногами. Якщо доводиться все ж йти, то рухатися потрібно плавно, з великим (не менше 4-5 метрів) інтервалом, “слід у слід”, з жердиною в руках, щоб відчувати дно. Вперед повинен піти розвідник. Необхідно взяти із собою декілька в’язанок хмизу.
Якщо учасник походу провалюється в болото, потрібно жердину покласти впоперек і спробувати вибратися. У випадку, коли не вдається знайти під ногами надійне дно, слід припинити рухатися і чекати допомоги від товаришів. Якщо той, хто провалився, підстрахований мотузкою, то необхідно під мотузку підкласти колоду, в’язанку хмизу, жердину (щоб він не прорізав сплавну), і на утворену гать витягнути товариша. Не можна всім бігти на допомогу, щоб не погіршити ситуацію.
Особливо обережно потрібно діяти, якщо потерпілий не застрахований мотузкою. Наближатися до нього слід по-пластунськи, здалеку кидаючи мотузку з петлею на кінці. Якщо мотузки немає, потрібно мостити поруч з потерпілим гать і за допомогою ременю, жердини тощо його витягти.
Рух трав’яними схилами. При пересуванні некрутими схилами можна користуватися кригорубом чи альпенштоком, трекінговою палицею для підтримання рівноваги (тримати в одній руці, спираючись, наче на опору). Висоту набирають, рухаючись зигзагоподібно або довгими пологими траверсами, при цьому ноги ставлять на всю ступню і якомога горизонтальніше, використовуючи нерівності схилу. Необхідно пам’ятати, що на крутому трав’янистому схилі, особливо якщо турист йде з важким наплічником, при зриві затриматись складно. Після дощу на мокрому трав’янистому схилі інколи доводиться організовувати перильне страхування.
Спускатися трав’янистим схилом потрібно прямо вниз найкоротшим шляхом швидкими неширокими кроками (але не бігом). По крутому схилу рекомендується спускатися боком, спираючись на кригоруб (альпеншток). Не рекомендується пересуватися по високій траві та низькорослих кущах, бо це призводить до втрати рівноваги та падіння.
Рух по осипах та моренах. Осипи і морени – це хаотичні нагромадження уламків каменів, що утворилися в результаті руйнування скельних порід. Необережний рух при переході через них може призвести до падіння чи викликати каменепад. Тому спочатку необхідно визначити ступінь їх рухливості. Рухлива молода морена чи осип мають більш світлий колір через свіжі відломи, на них відсутня рослинність. Нерухливий осип більш темного кольору, каміння покрите мохом і травою.
Осипи бувають малі, середні та великі, це залежить від розмірів каменів. Малий осип легкий для спуску, але складний для підйому та траверсу. По середньому і великому легше підніматися, однак досить важко спускатися. По осипах слід пересуватися щільною колоною так, щоб не знаходитись один над одним (до речі, цього слід уникати і на інших формах рельєфу).
При пересуванні по середньому та великому осипу слід намагатися наступати зразу на декілька каменів (часто трапляються “живі” камені, тобто ті, що рухаються), ступати плавно, впевнено, невеликими кроками. По малих осипах, як і по снігу, спускатися потрібно “з п’яти”.
По нерухливому осипу з великих каменів піднімаються прямо вверх або навскіс, як по сходинках. При великій крутизні схилу йти потрібно зиґзаґами. Ноги ставлять на край каменів, ближче до схилу.
Рухливі осипи необхідно проходити дуже обережно, скоротивши інтервал до мінімуму. Змінювати напрямок руху можна тільки після того, коли вся група компактно збереться на місці повороту.
В разі зриву каменя потрібно спробувати його зупинити, поки він не набрав швидкість. Якщо це не вдалося, попередьте товаришів вигуком “камінь!”. При такій команді члени групи повинні зупинитися, знайти камінь поглядом і тільки в останню хвилину відхилитися, коли стане зрозуміло, що його траекторія не зміниться від удару об схил.
Особливо уважно потрібно проходити осипи, які знаходяться над скельними обривами. В таких місцях часто необхідна перильна страховка. В найбільш небезпечних ділянках потрібен спостерігач, який буде стежити за схилом, поки останні (якомога швидше) його перетинатимуть.
Рух легкими скелями. Скелі “легкі”, як правило, дуже прості, їх крутизна і протяжність невеликі, вони мають широкі полички, виступи і чергуються з осипними ділянками. Однак необхідно вміти застосовувати основні правила скелелазіння:
- потрібно уважно оглянути скелю та намітити маршрут залежно від наявності точок опори, визначити пункти зміни напрямку руху і місця відпочинку;
- перш ніж навантажити опору вагою свого тіла, необхідно переконатися в її надійності;
- кожну перевірену точку опори потрібно використовувати декілька разів (підтягнутися, перейти в упор руками, стати на неї ногою);
- руки використовувати тільки для підтримки тіла в рівновазі, а також для захвату опори, адже основне навантаження припаде на ноги;
- зупинятися для перепочинку і огляду подальшого відрізка шляху необхідно на найбільш безпечному, простому й зручному для зупинки місці, враховуючи небезпечні фактори рельєфу місцевості (нависання карнизів, старих дерев тощо);
- діяти завжди потрібно спокійно і передбачливо, оскільки плавність рухів дозволяє зменшити витрати сил;
- завжди використовуйте 3 з 4-ьох кінцівок в якості опори;
- на складних ділянках не допускати спуск і підйом без страхування, бажано використовувати каски;
- не наближатися та не стояти на краю скелі чи прірви без страхування;
- спускатися по некрутих скелях потрібно спиною до схилу, щоб бачити дорогу, основне положення тіла – вертикальне, напрям руху – найкоротший;
- слід пам’ятати, що рух по ребрах скель найбільш безпечний.
4. Організація бівуаку
Відомий радянський мандрівник С.В. Обручев писав: “Бівуак повинен забезпечувати мандрівнику повноцінний відпочинок і максимум зручностей, тому і розбивати бівуак потрібно так, ніби ти збираєшся тут прожити довгий час”. Організація бівуаку вимагає виконання трьох умов: безпека, наявність питної води і палива.
Безпека – основна вимога до місця бівуаку. Не можна розбивати бівуак біля підніжжя берегових і гірських схилів, що небезпечні обвалами землі, каміння, потоками води під час дощу. Не рекомендується ставити намети в ущелинах, на дні ярів і вузьких долин струмків, на сухих руслах і протоках річки. Не можна встановлювати намети на хребтах, окремих високих пагорбах, під високими деревами, на пасовищах. Небажано розбивати бівуак неподалік від населених пунктів і виробничих підприємств.
Чиста питна вода і паливо дадуть можливість організувати гаряче харчування, сушіння мокрого одягу, взуття, а також обігрівання.
Місце для бівуаку повинне бути достатньо рівним, сухим, вільним від бурелому, купин. Його можна розташувати на береговій терасі, галявині, узліссі. В районах, де багато комарів чи мошки, намети краще ставити на місцях, що продуваються вітром.
Місце для вогнища вибирають за 5-7 метрів від наметів. При цьому використовують спеціальні засоби – таганки, сталеві тросики для підвішування посуду над вогнем, рогатки, гачки.
Покидаючи місце бівуаку, необхідно прибрати місце свого табору, вогнище залити водою і викласти дерном.
Потяг, корабель, літак, автомобіль
Ранкова зустріч «Скоро канікули»
Виховна година на тему «Ти на канікулах марно часу не гай, про правила безпеки пам’ятай».
Тестова контрольна робота «Безпечні канікули»
Пам'ятка на канікули «Попередження дитячого травматизму»
Листок батькам про попередження щодо збереження здоров'я та життя дітей
Презентація «Правила поведінки на воді та надання допомоги»
Презентація «Протипожежна безпека»
Джерело: naurok.com.ua
|
